Зачем Господь дал закон?!
Чтобы люди смогли понять,
То, что что нам заповедал Он,
Мы не можем совсем исполнять.
Что нуждаемся в силе Его,
В покаянье к Нему придти,
Чтоб просить у Него того,
Что мы сами не можем найти.
Но смахнуто теперь одеяло -
Новый Завет дал Он,
И теперь мы должны не мало,
Любовь - теперь наш закон!
Девиз христианства - любовь,
И мы ей должны дорожить.
Пролита святейшая Кровь,
Чтобы мы могли просто жить.
Ибо так Господь возлюбил,
Что Сына отдал за нас,
И пощады Иисус не просил,
На крест Он взошел и спас!
Свято верю я в жертву сию,
И так сильно люблю Его,
И сестру я люблю свою,
И брата люблю своего.
Мы любовью будем ходить,
Это заповедь, это закон.
Господь нас учит любить,
Как любил совершенно Он.
Ты не бойся сердце открыть -
Это есть основа основ.
И не стоит по-волчьи выть,
Даже если ты в стае волков.
Ты увидишь, как волки те
Превращаются в кротких ягнят,
И в злобной мирской суете
"Аллилуйя!!!", - уже кричат.
Ведь творит любовь чудеса,
И ей будет мир исцелен.
Да помогут нам небеса,
Пусть с небес улыбается Он!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
